Відповідно до пункту 1 наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.10 № 457 „Про затвердження та скасування національних класифікаторів” із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.10 № 530 (далі – наказ № 457), з 1 січня 2012 року набирає чинності національний класифікатор України ДК 09:2010 „Класифікація видів економічної діяльності” (далі – КВЕД 2010).

Оскільки КВЕД використовується для представлення та аналізу статистичної, фінансової, податкової та іншої економічної інформації, перехід до КВЕД 2010 буде здійснюватись поступово.

Для цього протягом 2012 року буде діяти національний класифікатор України ДК 09:2005 „Класифікація видів економічної діяльності” (далі – КВЕД 2005).

Згідно з пунктом 4 наказу № 457 КВЕД 2005 буде скасовано в Україні з 31 грудня 2012 року.

Макіївська ОДПІ

Дата розміщення: 17.01.2012

З набранням чинності Закону України від 04.11.11 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» платники єдиного податку першої та другої груп сплачують податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа поточного місяця.

Сплата єдиного податку здійснюється за місцем податкової адреси.

Нагадаємо, що відповідно до внесених змін у спрощену систему оподаткування, всі платники поділяються на чотири категорії в залежності від обсягу доходу, що отримується. Прийняту для себе категорію підприємець обирає за власним бажанням.

Ознайомитися з усіма необхідними документами щодо умов переходу на спрощену систему оподаткування, формою свідоцтва платника єдиного податку, порядком видачі свідоцтва, формою та порядком подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, а також формою розрахунку доходу за попередній календарний період можна на веб-сайті ДПС України.

Державна податкова служба просить платників не зволікати та вчасно подати заяви. Кінцевий термін їх подання – 25 січня 2012 року.

Макіївська ОДПІ

Дата розміщення: 13.01.2012

 

 

Таким чином, одним з засобів захисту основних прав і свобод виступає право на звернення до Європейського суду з прав людини.

 

 

 

 

 

 

Згідно з положенням Правил 47 Регламенту Суду, необхідно, щоб заява містила наступне:

 

- ім'я, дату народження, громадянство, стать, рід занять та адресу заявника;

- ім'я, рід занять та адресу довіреної особи, якщо така є;

- найменування Договірної Сторони або сторін, проти яких подається заява;

- стислий виклад фактів;

- стислий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів;

- підтвердження про дотримання заявником критеріїв прийнятності (вичерпання національних засобів правового захисту і правило щодо шестимісячного строку);

- предмет заяви;

 

До заява необхідно додати:

- копії будь-яких відповідних документів, зокрема рішень - судових чи несудових - стосовно предмета заяви.

 

Крім того, заявники повинні:

- надати інформацію, особливо документи і рішення, що змогли б довести відповідність критеріям прийнятності (вичерпання національних засобів правового захисту і правило щодо шестимісячного строку); та

- зазначити, чи подали вони свої скарги на розгляд за будь-якою іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання.

 

Заява, як правило, подається у вигляді заповненого бланка. Однак заявник має право ознайомити Суд зі своїми скаргами листовно.

 

Якщо заяву не подано на офіційному бланку або якщо ознайомчий лист не містить усієї інформації, канцелярія Суду може попросити заявника заповнити згаданий бланк і надіслати його до канцелярії, як правило, упродовж 6 тижнів від дати відповідного листа з канцелярії.

 

Заявник має право подати заяву, надіславши її факсимільним зв'язком (факсом). Однак тоді він повинен надіслати підписаний оригінал заяви поштою упродовж 5 днів після відправлення факсу.

 

Датою прийняття заяви, як правило, вважається дата першого повідомлення від заявника, в якому було викладено, принаймні у стислій формі, предмет заяви. Проте за наявності достатніх підстав Суд може вирішити, що датою прийняття заяви має вважатися інша дата.

 

Дата отримання заяви канцелярією Суду фіксується штампом для реєстрації вхідних документів.

 

Заявники мають повідомляти Суд про будь-які зміни щодо адреси та інших обставин, які стосуються заяви.

 

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана особисто заявником або її представником.

Якщо особа бажає звернутися до Європейського суду через адвоката або іншого представника, вона повинна додати до формуляру заяви довіреність, яка б уповноважувала його діяти від імені особи позивача. На стадії подання первинної заяви представник (якщо він є не обов’язково повинен бути юристом. Однак доцільно відзначити, що на подальшій стадії провадження представник заявника повинен, за відсутності особливих винятків, бути адвокатом, уповноваженим практикувати в одній з держав, що ратифікувала Конвенцію. Адвокат повинен володіти однією з офіційних мов Європейського суду з прав людини (англійська або французька).

 

Суд не може надати особі допомогу на оплату послуг юриста для підготовки її первинної заяви. На подальшій стадії провадження – після рішення Суду про повідомлення відповідного уряду про заяву для подання письмових зауважень вона може претендувати на отримання безоплатної юридичної допомоги, якщо їй бракує коштів для оплати послуг юриста і якщо надання такої допомоги вважається необхідним для належного розгляду справи.

 

Європейський суд з прав людини розгляне справу безоплатно, і позивач буде поінформований Секретаріатом про хід розгляду справи.

 

Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою.

 

Усі рішення виносяться або англійською, або французькою мовою, окрім випадку, коли Суд вирішує винести рішення обома офіційними мовами.

 

Заява має бути надіслана на таку адресу:

 

The Registrar

European Court of Human Rights

Council of Europe

F - 67075 STRASBOURG CEDEX.

 

Юридичний відділ Макіївської міської ради

 

09.12.2011

 

Про це повідомив Голова Державної податкової служби України Віталій Захарченко.

 

За словами керівника, нова система складатиметься з чотирьох сегментів операційної діяльності податкової служби: реєстрації платників податків, обробки податкової звітності та платежів, обліку платежів та податкового аудиту у вигляді модернізованих процедур (форм).

 

Так, підсистема «Реєстрація платників податків» має спростити процедуру реєстрації платників податків на базі електронного обміну інформацією з іншими органами державної виконавчої влади. Ця підсистема дасть можливість уніфікувати дані як про суб’єктів оподаткування (платників податків), так і об’єктів оподаткування.

 

Підсистема «Обробки податкової звітності та платежів» (за умови використання технології сканування) має забезпечити оперативність та точність введення та обробки даних податкової звітності у режимі реального часу (он-лайн). Ця підсистема виключить допущення помилок платником податків. Крім того, платник зможе переглядати інформацію щодо стану його розрахунків з бюджетом та, власне, здійснювати сплати податків та зборів. Крім того, цей сервіс дозволить надсилати до органів ДПС скарги, листи, заяви (на реєстрацію платником окремих видів податків, на отримання довідок, оригіналів документів тощо).

 

Щодо підсистеми обліку платежів, то тут податковою службою планується впровадити ефективну систему сплати податків – Єдиного рахунку. Так, усі свої грошові зобов’язання платники сплачуватимуть на один рахунок. Ця система надасть можливість платнику податків одним платіжним дорученням сплатити грошові зобов’язання по всіх податках та зборах, що є обов’язковими до сплати, та стовідсотково виключать помилки при перерахуванні коштів.

 

Четверта підсистема «Податковий аудит» дозволить податківцям виявляти платників, які мінімізують свої податкові зобов’язання. Зокрема, для функціонування даної підсистеми була розроблена ризико - орієнтована система адміністрування податків. Це передбачає невтручання податкової служби у підприємницьку діяльність сумлінних платників податків. Вони будуть позбавлені виїзних перевірок.

 

«Впровадження системи «Податковий блок» планується вже у червні 2012 року. Ця система – черговий крок перетворення податкової служби з фіскального органу на сервісну службу, що орієнтована на платника податків. Переконаний, що це нововведення стане для кожного підприємця ефективним інструментом введення власного, а головне, успішного бізнесу»,- узагальнив Віталій Захарченко.

 

Макіївська ОДПІ

 

17.11.2011

 

Згідно листа ДПА України від 06.05.2011р. №12789/7/15-0817 щодо надання роз’яснень в частині сплати екологічного податку за розміщення відходів Макіївська ОДПІ повідомляє:

 

Відповідно до пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу об'єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу.

Підпунктом 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено поняття "розміщення відходів" - це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

 

У зв'язку з цим обов'язком платника податку є обчислення, нарахування та сплата до бюджету податку, а також складання податкової звітності у разі наявності факту розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу. Тобто в умовах Кодексу, починаючи з 01.01.2011 року, у підприємства є об'єктом та базою щоквартального оподаткування відходи (в тому числі відходи виробництва: макулатура, металевий брухт (чорний та кольоровий), відходи деревини, поліетилену та поліпропілену, люмінесцентні лампи та побутові відходи тощо), що тимчасово розміщуються (зберігаються) в т. ч. на кінець звітного кварталу на власній території підприємства (до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб'єкту господарювання (спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів.

 

Додатково повідомляємо, що останнім днем надання податкової декларації з екологічного податку за ІІ квартал 2011р. є 09.08.2011р., а граничним днем сплати 19.08.2011р.

 

Макіївська ОДПІ

04.08.2011

№ п/п	Назва відповідальної ДПА	Дата участі	Час проведення
1	ДПА в АР Крим	15 липня 2011 року; 23 серпня 2011 року; 30 вересня 2011 року	10:00-17:00
2	ДПА у Вінницькій області	18 липня 2011 року; 25 серпня 2011 року; 3 жовтня 2011 року	10:00-17:00
3	ДПА у Волинській області	19 липня 2011 року; 26 серпня 2011 року; 4 жовтня 2011 року	10:00-17:00
4	ДПА у Дніпропетровській області	20 липня 2011 року; 29 серпня 2011 року; 5 жовтня 2011 року	10:00-17:00
5	ДПА у Донецькій області	21 липня 2011 року; 30 серпня 2011 року; 6 жовтня 2011 року	10:00-17:00
6	ДПА у Житомирській області	22 липня 2011 року; 31 серпня 2011 року; 7 жовтня 2011 року	10:00-17:00
7	ДПА у Закарпатській області	25 липня 2011 року; 1 вересня 2011 року; 10 жовтня 2011 року	10:00-17:00
8	ДПА у Запорізькій області	26 липня 2011 року; 2 вересня 2011 року; 11 жовтня 2011 року	10:00-17:00
9	ДПА в Івано-Франківській області	27 липня 2011 року; 5 вересня 2011 року; 12 жовтня 2011 року	10:00-17:00
10	ДПА в Київській області	28 липня 2011 року; 6 вересня 2011 року; 13 жовтня 2011 року	10:00-17:00
11	ДПА в Кіровоградській області	29 липня 2011 року; 7 вересня 2011 року; 14 жовтня 2011 року	10:00-17:00
12	ДПА в Луганській області	1 серпня 2011 року; 8 вересня 2011 року; 17 жовтня 2011 року	10:00-17:00
13	ДПА у Львівській області	2 серпня 2011 року; 9 вересня 2011 року; 18 жовтня 2011 року	10:00-17:00
14	ДПА в Миколаївській області	3 серпня 2011 року; 12 вересня 2011 року; 19 жовтня 2011 року	10:00-17:00
15	ДПА в Одеській області	4 серпня 2011 року; 13 вересня 2011 року; 20 жовтня 2011 року	10:00-17:00
16	ДПА в Полтавській області	5 серпня 2011 року; 14 вересня 2011 року; 21 жовтня 2011 року	10:00-17:00
17	ДПА у Рівненській області	8 серпня 2011 року; 15 вересня 2011 року; 24 жовтня 2011 року	10:00-17:00
18	ДПА в Сумській області	9 серпня 2011 року; 16 вересня 2011 року; 25 жовтня 2011 року	10:00-17:00
19	ДПА в Тернопільській області	10 серпня 2011 року; 19 вересня 2011 року; 26 жовтня 2011 року	10:00-17:00
20	ДПА в Харківській області	11 серпня 2011 року; 20 вересня 2011 року; 27 жовтня 2011 року	10:00-17:00
21	ДПА в Херсонській області	12 серпня 2011 року; 21 вересня 2011 року; 28 жовтня 2011 року	10:00-17:00
22	ДПА в Хмельницькій області	15 серпня 2011 року; 22 вересня 2011 року; 31 жовтня 2011 року	10:00-17:00
23	ДПА в Черкаській області	16 серпня 2011 року; 23 вересня 2011 року; 1 листопада 2011 року	10:00-17:00
24	ДПА в Чернівецькій області	17 серпня 2011 року; 26 вересня 2011 року; 2 листопада 2011 року	10:00-17:00
25	ДПА в Чернігівській області	18 серпня 2011 року; 27 вересня 2011 року; 3 листопада 2011 року	10:00-17:00
26	ДПА у м. Києві	19 серпня 2011 року; 28 вересня 2011 року; 4 листопада 2011 року	10:00-17:00
27	ДПА у м. Севастополі	22 серпня 2011 року; 29 вересня 2011 року; 7 листопада 2011 року	10:00-17:00

 

 Останнім часом у районні сектори Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ГІРФО) усе частіше звертаються громадяни іноземних держав з наміром прийняти громадянство України. Відповідно до затвердженого порядку районні сектори здійснюють попередній розгляд матеріалів, що подаються разом із заявою про прийняття до громадянства України, потім відсилають для розгляду до Управління ГІРФО ГУМВС України в Донецькій області, а надалі в Управління з питань громадянства Адміністрації Президента України.

 

14.07.2011

 

Статтею 13 основного Закону України - Конституції визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

 

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

 

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

 

У статті 14 Конституції України зазначається, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

 

Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

 

Найбільшою проблемою сьогодення у сфері земельних відносин в Україні є відсутність Закону України «Про державний земельний кадастр».

 

З часу подання першого урядового законопроекту «Про державний земельний кадастр», який зареєстровано у Верховній Раді України III скликання за номером 3415 від 29 червня 1999 року, і до сьогодні, Верховна Рада України розглянула 7 проектів Закону України «Про державний земельний кадастр», з них 5 подані народними депутатами України. Останній законопроект внесено на розгляд Верховної Ради України 4 лютого 2011 року народними депутатами України Бевзенком В.Ф., Ткачем Р.В., Лук'янчуком Р.В. та зареєстровано за № 8077.

 

Зрозуміло, що прийняття закону України «Про Державний земельний кадастр» є вагомим кроком у вирішенні важливих проблем правового, економічного, соціального та екологічного розвитку країни, оскільки державний земельний кадастр відіграє особливу роль у реформуванні земельних відносин, як інформаційна база для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.

19 травня 2011 року проект Закону України «Про Державний земельний кадастр» (реєстр. № 8077), розроблений народними депутатами України за участю фахівців Держемагенства, Мінюсту та Мінагрополітики, Верховною Радою України прийнято за основу.

 

Законопроект визначає Державний земельний кадастр як єдину державну (автоматизовану) геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну та якісну характеристики земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками та користувачами.

 

Законопроектом передбачено, що ведення Державного земельного кадастру буде здійснювати центральний орган виконавчої влади із земельних ресурсів та його територіальні органи з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при володінні, користуванні, розпорядженні земельними ділянками, управлінні земельними ресурсами, здійсненні землеустрою, проведенні оцінки землі тощо.

 

Внесення та надання відомостей Державного земельного кадастру у складі центрального органу виконавчої влади із земельних ресурсів та його територіальних органів здійснюється державними кадастровими реєстраторами.

 

Державний кадастровий реєстратор має відповідне посвідчення, власну печатку та самостійно приймає рішення про внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється.

 

Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади із земельних ресурсів, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, збереження та захист даних, що містяться у Державному земельному кадастрі.

 

Відомості Державного земельного кадастру є основою для ведення містобудівного кадастру та кадастрів інших природних ресурсів.

 

Законопроектом встановлюються підстави, процедура та строки здійснення державної реєстрації об'єктів кадастру, визначається виключний перелік документації із землеустрою, на підставі якої така реєстрація здійснюється. Зокрема, встановлюється чотирнадцятиденний строк внесення та десятиденний строк надання відомостей Державного земельного кадастру.

 

Вперше на законодавчому рівні пропонується визначити статус обмінного файлу як електронного документу, що відображає зміст документації, на підставі якої відомості вносяться до Державного земельного кадастру.

 

Також, важливим досягненням законопроекту є запровадження принципу та дієвих механізмів обов'язкового внесення до Державного земельного кадастру результатів робіт із землеустрою та оцінки земель, без чого вони не набувають юридичного значення.

 

Земельній ділянці, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який підлягає обов'язковому зазначенню у рішеннях органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначання, визначення їх грошової оцінки, тощо.

 

Документами Державного земельного кадастру, що створюються під час його ведення, є:

- індексні кадастрові карти (плани) адміністративно-територіальних одиниць та одиниць кадастрового зонування;

- кадастрові та інші тематичні карти (плани) адміністративно-територіальних одиниць та поземельні книги, що ведуться у паперовому та електронному вигляді.

 

Відомості про об'єкти Державного земельного кадастру визнаються державою з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру, за винятком обмежень у використанні земель, безпосередньо встановлених законами, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Такі обмеження визнаються державою з моменту набуття чинності відповідними нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

 

Законопроектом визначено виключний перелік документації із землеустрою та оцінки земель, що є підставою для внесення даних до Державного земельного кадастру. Зміст документації відображається в обмінному файлі, який є безпосереднім носієм кадастрової інформації, та має статус електронного документу.

 

Державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі здійснюється державним кадастровим реєстратором за місцем їх розташування при їх формуванні шляхом відкриття Поземельних книг на такі ділянки.

 

Законопроектом врегульовується порядок обміну інформацією між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та передбачається впровадження положення щодо відкритості даних Державного земельного кадастру з метою забезпечення інформаційної взаємодії з користувачами кадастрової інформації, зокрема, шляхом розміщення відповідної інформації (крім персональних та інших конфіденційних даних) у відкритій мережі Інтернет.

 

Відомості Державного земельного кадастру надаються користувачам у формі:

- витягів про об'єкти Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землю;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру;

- а також у формі надання прямого доступу до нього нотаріусам, банкам, а також особам, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою, оцінки земель та проведення земельних торгів.

 

Законопроект вносить зміни до Земельного кодексу України, зокрема, до статті 126 щодо посвідчення з 01 січня 2013 року речових прав на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому державні акти, видані до зазначеної дати, залишаються чинними.

 

Земельні ділянки, право власності або користування якими виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

 

У разі, якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до 01 січня 2012 року у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

 

Відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, що містяться у документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 01 січня 2012 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади із земельних ресурсів та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.

 

Передбачається, що проект закону України «Про державний земельних кадастр» буде прийнято та введено в дію влітку 2011 року та у переважній частині положень набере чинності з 1 січня 2012 року.

 

Законопроектом передбачено зобов'язання Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня опублікування Закону розробити та затвердити Державну цільову програму розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року, у якій, зокрема, передбачити заходи з виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, перенесених з Державного реєстру земель, відновлення пунктів державної геодезичної мережі, проведенні інвентаризації земель, а до 01 січня 2012 року - забезпечити створення інформаційної системи Державного земельного кадастру, внесення до неї відомостей про межі адміністративно-територіальних одиниць, перенесення до неї записів про державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень (обтяжень) у їх використанні, зареєстрованих у державному реєстрі земель.

 

На думку авторів, реалізація положень проекту Закону забезпечить:

- гарантування та захист прав на землю;

- сприяння подоланню корупції у сфері земельних відносин;

- відкритість та доступність інформації про земельні ділянки, в тому числі доступ за допомогою мережі Інтернет;

- безоплатність доступу органів державної влади та місцевого самоврядування;

- доступ громадян до публічної інформації про земельні ділянки;

- розвиток земельних ринків та їх моніторинг;

- охорона земельних ресурсів та підтримка моніторингу навколишнього середовища;

- забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування земельно-кадастровою інформацією для прийняття управлінських рішень;

- підтримка оподаткування землі та нерухомості;

- сприяння землеустрою державних земель;

- удосконалення міського планування та сприяння розвитку інфраструктури;

- забезпечення гарантії кредитування банківськими установами;

- зменшення кількості земельних спорів;

- мінімізує можливість корупційних дій з боку посадових осіб;

- створює засади суспільного контролю над використанням земельних ресурсів;

- сприятиме формуванню позитивного іміджу України як інвестиційно-привабливої держави.

 

Відділ з регулювання земельних відносин

 

30.06.2011

 

Відповідно до п. 63.5 ст. 63 гл. 6 р. ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному ПКУ.

Пунктом 70.9 ст. 70 гл. 7 р. ІІ ПКУ та п. 10 р. VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 17.12.10 №954 (далі – Положення №954) передбачено, що за зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи орган державної податкової служби видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті.

 

У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

 

Згідно із п. 70.17 ст. 70 гл. 7 р. ІІ ПКУ та п. 17 р.VII Положення №954 обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності ПКУ зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності ПКУ, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

 

 

Згідно п.12 р.VII Положення №954 органом державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи на прохання такої особи до паспорта громадянина України можуть бути внесені (сьома, восьма або дев'ята сторінки) дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру.

Надання даної послуги є безкоштовною.

 

 

Запит: Який порядок обліку в органах ДПС фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, та який порядок такої відмови?

 

Відповідь: Згідно із ст. 70 гл. 7 р. ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI та р. VIII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 17.12.10 №954 (далі – Положення №954) облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

 

Фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, подає повідомлення за ф. №1П (далі – Повідомлення) до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - органу державної податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

 

Для заповнення Повідомлення використовуються дані паспорта громадянина України та інших документів, які подаються у разі зміни паспортних даних.

 

Приймання Повідомлень та перевірка їх на дотримання вимог щодо оформлення документів, які подаються для обліку фізичних осіб в окремому реєстрі Державного реєстру, здійснюється працівниками структурних підрозділів органів державної податкової служби, до функцій яких належить реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі.

 

Взяття на облік фізичних осіб в окремому реєстрі Державного реєстру здійснюється протягом десяти робочих днів від дня подання до органу державної податкової служби Повідомлення.

 

У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданому Повідомленні фізичній особі може бути відмовлено у взятті на облік та/або внесенні відмітки до паспорта або продовжено строк взяття на облік.

 

Про взяття на облік фізичної особи в окремому реєстрі Державного реєстру центральний орган державної податкової служби інформує орган державної податкової служби:

- за місцем обліку фізичної особи;

- за місцем проживання фізичної особи;

- за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування фізичної особи.

 

Відповідно до п.8 р.VIII Положення №954 за зверненням фізичної особи, яка подала Повідомлення для обліку її в окремому реєстрі Державного реєстру, орган державної податкової служби після отримання інформації з Державного реєстру про взяття такої особи на облік за прізвищем, ім'ям, по батькові, серією і номером паспорта вносить до паспорта громадянина України такої особи (сьома, восьма або дев'ята сторінка) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

 

 

 

Згідно із п. 63.6 ст. 63 гл.6 та п. 70.1 ст. 70 гл. 7 р. ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями та п. 2 р. VIII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 17.12.10 №954 (далі – Положення №954) облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

 

Пунктом 8 р. VIII Положення №954 визначено, що за зверненням фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та подала Повідомлення до органу державної податкової служби за своїм місцем проживання для обліку її в окремому реєстрі Державного реєстру, орган державної податкової служби після отримання інформації з Державного реєстру про взяття такої особи на облік за прізвищем, ім'ям, по батькові, серією і номером паспорта вносить до паспорта громадянина України такої особи (сьома, восьма або дев'ята сторінка) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта, форму якої наведено у додатку 8 до Положення №954.

 

 

 

Відповідно до п. 1 спільного наказу Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.10 №955/628 «Про втрату чинності спільних наказів Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 №602/1226 та від 06.07.2006 №386/663» спільний наказ Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.04 №602/1226 «Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів» втратив чинність з 21.01.11.

 

Окрім того, згідно із п. 2.1 п. 2 наказу ДПА України від 17.12.10 №954 «Про затвердження Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та втрату чинності деяких наказів Державної податкової адміністрації України» наказ ДПА України від 27.01.98 №43 «Про затвердження Положення про картку фізичної особи - платника податків» втратив чинність з 21.01.11.

 

Починаючи із 01.01.11 облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби згідно із п. 63.6 ст. 63 гл.6 та п. 70.1 ст. 70 гл.7 р. ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями та п. 2 р. VIII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 17.12.10 №954, (далі – Положення №954) ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

 

Враховуючи наведене, фізична особа, яка через свої релігійні та інші переконання відмовлялася від прийняття ідентифікаційного номеру та в паспорті громадянина України має відмітку про право здійснювати платежі без ідентифікаційного номера, внесену до 2011 року, втрачає таке право починаючи з 21.01.11 року.

 

Згідно із п. 1 р. VIII Положення №954 фізична особа, яка раніше не подавала Облікову картку і відомості про яку не включено до Державного реєстру та яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов'язана особисто подати відповідному органу державної податкової служби Повідомлення за формою №1П, яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред'явити паспорт громадянина України.

 

Пунктом 8 р. VIII Положення №954 визначено, що за зверненням фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та подала Повідомлення до органу державної податкової служби за своїм місцем проживання для обліку її в окремому реєстрі Державного реєстру, орган державної податкової служби після отримання інформації з Державного реєстру про взяття такої особи на облік за прізвищем, ім'ям, по батькові, серією і номером паспорта вносить до паспорта громадянина України такої особи (сьома, восьма або дев'ята сторінка) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта, форму якої наведено у додатку 8 до Положення №954.

 

 

 

Згідно з п. 7 ст. 70 гл.6 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями фізичні особи – платники податків зобов’язані подавати органам державної податкової служби відомості про зміну даних (прізвище, ім’я, по-батькові, адреса, місце роботи та інше), які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом державної податкової служби.

 

У разі невиконання вищевказаних норм фізичні особи несуть фінансову відповідальність, передбачену ст. 119 гл.11 Податкового кодексу України, а саме:

- накладання штрафу у розмірі 85 грн.;

- ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - накладання штрафу у розмірі 170 грн.

 

Вказані штрафи набирають чинності з 01.07.2011 р. Слід зауважити, що згідно п. 70.16. ст.. 70 Податкового Кодексу органи державної податкової служби здійснюють взаємодію та обмін інформацією з різними державними органами, у т.ч. органами внутрішніх справ, виконавчої влади та місцевого самоврядування, реєстрації актів цивільного стану та ін. органами. Таким чином, звертаємося до громадян України з пропозицією самостійно повідомляти податкові органи щодо зміни адреси проживання чи ПІБ з метою запобігання накладення штрафів з боку органів державної податкової служби.

 

12.04.2011

 

Формування в Україні сучасного громадського суспільства неможлива без правової інформації та інформатизації. На теперішній час досягнуто якісно новий рівень забезпечення суспільства сучасними інформаційними засобами, що дозволяють зберігати та розповсюджувати, по суті, необмежений обсяг інформації та ефективно вирішувати проблему відкритості та доступності правової інформації. З метою орієнтування у світі періодичних видань правового характеру пропонуємо до вашої уваги короткі відомості про офіційні періодичні видання Міністерства юстиції України.

 

«Офіційний вісник України» містить поточні нормативно-правові акти та включає в себе все поточне законодавство всіх гілок влади і всіх міністерств та відомств, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України. Видається двічі на тиждень.

Інформаційний бюлетень «Офіційний вісник України. Зі змінами» містить зміни і доповнення для постійної підтримки у контрольному стані раніше опублікованих актів.

 

«Офіційний вісник України» (електронний варіант) видається на компакт-дисках. Програма надає можливість швидко знайти необхідний документ, роздрукувати його або опрацювати у MS Word.

 

Видання «Кодекси України» виходить у спеціальних теках з роз’ємними замками, забезпечується постійною підтримкою кодексів у контрольному стані. Кожний том містить комплект змін до кодексів, опублікованих в попередніх томах. Інформація про законодавчі акти, якими вносились зміни до кодексу, починаючи з дня його прийняття, винесена в окрему таблицю, що подається після тексту кодексу.

 

Видання «Кодекси України» існує також у вигляді книг (без оновлення).

 

При формуванні видання “Систематичне зібрання чинного законодавства України” здійснюється фундаментальна робота, яка передбачає упорядкування за предметною ознакою всього масиву нормативно-правових актів, а також їхніх окремих норм. Систематизації підлягають акти: Верховної Ради України; Президента України; Кабінету Міністрів України; міністерств; інших центральних органів виконавчої влади (зареєстровані в Міністерстві юстиції України); Національного банку України; Конституційного Суду України. В окремих випадках, за рішенням редакційної ради, у Зібранні подаються акти колишніх СРСР, УРСР, які є чинними в Україні.

 

16.04.2011

 

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993р № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28.06.1993р № 43, робітники, спеціалісти та службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору.

 

На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина у вільний від основної роботи час.

 

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

 

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

 

Крім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

 

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у. Загальна тривалість роботи за сумісництвом упродовж місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

 

Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.

 

До робіт, які не є сумісництвом, зокрема, належать:

- технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з одноразовою оплатою праці;

- виконання обов’язків медичних консультантів установ охорони здоров’я обсягом не більше 12 годин на місяць з одноразовою оплатою праці;

- робота без обіймання штатної посади на тому самому підприємстві, в установі, організації, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу.

 

Керівники структурних підрозділів державних установ мають право працювати за сумісництвом за умови, що така робота є науковою, викладацькою, медичною або творчою діяльністю з відпрацюванням робочого часу поза межами роботи на основній посаді з дотриманням вимог щодо обмеження робочого часу, встановленого названою постановою.

 

Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області

 

31.03.2011

 

Питання щодо встановлення режимів роботи, тривалості робочого часу та відпочинку належать до компетенції сторін колективних переговорів (ст.7 Закону України «Про колективні договори та угоди»).

 

Режим робочого часу включає в себе тривалість робочого тижня та його структуру, зокрема, п’ятиденний з двома вихідними та робочий тиждень з вихідними відповідно до графіків змінності, роботу з ненормованим робочим днем для окремих категорій працівників, а також тривалість щоденної роботи (зміни) на добу, час початку і закінчення роботи.

 

Згідно зі ст.56 КЗпП України, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом під час прийняття на роботу або за згодою може бути встановлений неповний робочий день або неповний робочий тиждень й оплата праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

 

Якщо працівники з незалежних від них причин працювали в режимі неповного робочого тижня (наказом по підприємству працівники відділу були переведені на роботу на цих умовах за неможливості забезпечити їх роботою впродовж нормальної тривалості робочого тижня), оплата праці провадиться виходячи із заробітної плати, визначеної трудовим договором, але пропорційно до виконаної норми праці.

 

Про зміну істотних умов праці, зокрема режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (ст.32 КЗпП України). Упродовж двох місяців після попередження повинні бути збережені умови та розміри оплати праці, передбачені трудовим договором.

 

Якщо колишні умови праці не можуть бути збереженими, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір може бути припинено згідно з п.6 ст.36 КЗпП України.

 

Щодо оплати праці простою, то оплата за цей час провадиться згідно зі ст.113 КЗпП України . Відповідно до цієї статті час простою, здійснений не з вини працівника, якщо працівник попередив власника або уповноважений ним орган про початок простою, оплачується з розрахунку, не нижчого від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Обов’язковою умовою є відображення часу простою працівника в табелі обліку робочого часу.

 

Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області

 

31.03.2011

 

Заробітна плата - одна з головних економічних категорій, що поєднує інтереси працівників, підприємців та держави і безпосередньо впливає на рівень життя населення.

 

Установи, організації та громадяни-суб'єкти господарювання повинні дотримуватися чинного податкового законодавства при виплаті заробітної плати, нести відповідальність за навмисне ухилення від сплати податків, порушення норм законодавства щодо нарахування та виплати заробітної плати.

 

Таке явище, як зарплата в «конвертах» та робота без оформлення трудових відносин мають глибоке кореня та руйнують суспільство зсередини, позбавляючи майбутнього тих, хто отримує неофіційну зарплату та чиї трудові книжки залишаються неоформленими. Нечесні працедавці роблять це начебто в інтересах найманого працівника, який через економічну неграмотність не усвідомлює всієї глибини обману.

 

Досягнення нової якості життя наших співвітчизників потребує гармонійного балансу інтересів суспільства, держави та бізнесу, соціальної відповідальності суб'єктів господарювання.

 

Макіївська об’єднання державна податкова інспекція у Донецькій області

 

22.03.2011

Відповідь: До стажу державної служби включається час військової служби в Озброєних Силах і інших військових формуваннях.

 

Відповідь: Згідно статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв'язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування або на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Обов'язковою умовою для виплати вказаної допомоги є звільнення посадової особи від роботи в органах місцевого самоврядування у зв'язку з виходом на пенсію.

 

 

16.03.2011

 

З 1 січня 2011 року набув чинності Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що вніс зміни до Закону України №2240 у частині правил і порядку отримання працедавцями страхових коштів від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

 

Новий Порядок фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затверджено постановою правління Фонду від 22.12.2010 №26 і зареєстровано у Мін’юсті України 25 січня 2011 року №111/18849.

 

Згідно з новим порядком страхувальник, який нараховує допомогу з тимчасової непрацездатності, з вагітності та пологів або на поховання, за встановленим зразком оформляє заявку-розрахунок, що містить інформацію про нараховані суми матеріального забезпечення, і звертається до Макіївської міської виконавчої дирекції Фонду.

 

Для отримання коштів за такими заявами, згідно ст. 21 Закону України №2240, страхувальникам необхідно відкрити окремий поточний рахунок у банку (лист НБУ від 14.12.2010 №25-111/2972-22535 «Про відкриття страхувальниками-працедавцями окремих поточних рахунків»), а бюджетним установам – у відповідному органі Державного казначейства (лист Державного казначейства України від 30.12.2010 №17-04/3353-24549).

 

Фінансування страхувальників здійснюється Макіївською міською виконавчою дирекцією Фонду протягом десяти робочих днів після надходження заявки-розрахунку. Після надходження коштів, зазначених у заявці-розрахунку, на рахунок страхувальника, останній зобов'язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення у терміни, зазначені у статті 52 Закону України №2240.

 

Разом з тим частина цих коштів може бути утримана в рахунок сплати податку на прибуток фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування й інші платежі, що відповідно до законів України утримуються з цих виплат і за утримання яких працедавець несе відповідальність згідно законодавства України (лист Міністерства соціальної політики України від 18.02.2011 №1742/0/14-11/18).

 

У випадку якщо сума отриманих страхувальником від Фонду страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання матеріального забезпечення, невикористані страхові внески повертаються Макіївській міській виконавчій дирекції протягом трьох днів.

 

За відмови підприємством оплачувати листки непрацездатності у встановлений термін працівник має право звернутися до Територіальної державної інспекції праці, на яку покладено контроль дотримання законодавства у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування. Інспекції надано право накладати на винних осіб адміністративні стягнення, а в деяких випадках направляти матеріали перевірок до органів прокуратури для відкриття кримінальних справ.

 

 

Макіївська міська виконавча дирекція Фонду соціального страхування

11.03.2011

 

 

 

Реформування земельних відносин в Україні здійснюється з 1991 року. Основним принципом, який визначив напрями реформування, стало подолання монополії держави на земельну власність і встановлення багатосуб’єктності права власності на землю.

 

Але, у зв’язку з відсутністю досконалих інструментів регулювання ринку земель, в Україні тимчасово встановлений мораторій (заборона на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх продажу), який обмежує конституційні права власників земельних ділянок, що закріплені частиною першою статті 90 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III: «Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину». Мораторій постійно подовжується навіть не зважаючи на те, що його існування стримує створення цивілізованого земельного ринку та замість вирішення існуючих проблем призводить до нагромадження нових.

 

Формування ринку земель сільськогосподарського призначення є одним з найбільш дискусійних і заполітизованих питань аграрної політики в Україні. Протягом півтора десятиріччя точаться дискусії щодо цього питання. Але суспільство і більшість політичних сил визнають неминучість формування ринку земель сільськогосподарського призначення за умови належного нормативно-правового забезпечення засад його функціонування.

 

Серед негативних наслідків продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення можна виокремити основні:

1) стримування оптимізації сільськогосподарського землеволодіння та землекористування, неможливість поліпшити технологічні умови використання сільськогосподарських земель внаслідок нераціональних розмірів землеволодінь, черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у масиви земель господарств тощо;

 

2) концентрація більшої частини земель сільськогосподарського призначення у власності найменш економічно активної частини сільського населення (пенсіонерів та осіб передпенсійного віку), що не має належних професійних знань, фінансових та фізичних можливостей займатися землеробською роботою;

 

3) отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину особами, що проживають в містах, інших країнах, та не мають наміру займатися сільськогосподарським виробництвом і управляти земельними активами, що призводить до невикористання земель сільськогосподарського призначення;

 

4) блокування процесів створення крупнотоварних господарств ринкового типу, що в умовах завершення процесів інтеграції України до СОТ кардинально знижує конкурентоспроможність вітчизняного сільського господарства на світових ринках;

 

5) зниження інвестиційної привабливості аграрного сектору української економіки, пов’язане з підвищенням ризику вкладень внаслідок неможливості іпотечного кредитування сільського господарства під заставу земельних ділянок.

 

Необхідність стримування повноцінного включення земель сільськогосподарського призначення у економічний оборот на ринкових засадах багатьма політичними силами обґрунтовується потенційною небезпекою виникнення низки негативних явищ суспільно-економічного характеру, зокрема:

1) скуповування значних площ сільськогосподарського призначення фінансово-промисловими групами, що матиме свої наслідком «обезземелення» селян та утворення «латифундій» латиноамериканського типу з найманими працівниками. Слід зазначити, що цей ризик може бути кардинально зменшений при використанні державою усіх важелів, що передбачені, перш за все, проектом Закону України «Про ринок земель», яким встановлено обмеження щодо максимальної граничної площі земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, діючим Законом України «Про захист економічної конкуренції», а також завдяки ефективному нагляду за ринком земель з боку Антимонопольного комітету України;

 

2) відчуження селянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, що є істотно нижчою за економічно обґрунтовану. Запровадження передбаченого проектом Закону України «Про ринок земель» продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, яка визначена на підставі експертної грошової оцінки, знижує ризик цього негативного явища, а також може бути додатково зменшений у разі запровадження відстрочення набрання чинності договорами відчуження земельних ділянок із правом кожної зі сторін відмовитись від укладення договору протягом певного строку;

 

3) концентрація значних площ сільськогосподарського призначення у власності фінансових установ (комерційних банків) під час переходу заставної землі у власність заставоутримувача. Слід підкреслити, що такий ризик буде несуттєвим, оскільки зацікавленість комерційних банків у цьому питанні відсутня, а земельні ділянки, на які звернене стягнення, згідно з чинним законодавством підлягають продажу на публічних торгах;

 

4) виникнення явища «спекуляції» земельними ділянками, коли значні площі земель сільськогосподарського призначення скуповуватимуться фінансовими спекулянтами із метою подальшого їх перепродажу за більш високою ціною, що призведе до зростання вартості аграрної продукції і спричинить інфляцію. Цей ризик може бути мінімізованим завдяки внесенню підготовлених змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» щодо запровадження підвищених ставок державного мита при перепродажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь) протягом 5 років з дня укладення договору, за яким ця ділянка перейшла у власність відчужувача, в розмірі від 60 відсотків від нормативної грошової оцінки при відчуженні на п‘ятий рік до 100 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки при відчуженні за перший рік;

 

5) неконтрольована зміна цільового призначення та урбанізація сільськогосподарських земель. Ця загроза є мінімальною, оскільки привабливі для містобудівного освоєння земель за останні роки вже зазнали урбанізації та переведення у відповідні категорії земель.

 

Для подолання таких негативних наслідків мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, як стримування оптимізації сільськогосподарського землеволодіння та землекористування, неможливість поліпшити технологічні умови використання сільськогосподарських земель внаслідок нераціональних розмірів землеволодінь, проектом Закону України «Про ринок земель» пропонується утворити державну спеціалізовану установу з управління землями сільськогосподарського призначення державної власності, одним з основних завдань якої є проведення землеустрою, консолідація та забезпечення охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності.

 

З огляду на нейтралізацію вищезазначених ризиків і враховуючи величезну важливість прийняття Закону України «Про ринок земель» його принциповими завданнями можна вважати:

- законодавче визначення принципів та механізмів державного регулювання ринку земель;

- запровадження механізмів попередження недобросовісних дій суб’єктів ринку земель, пов'язаних із продажем земельних ділянок за заниженими цінами, а також досягненням суб'єктами ринку монопольного (домінуючого) становища;

- деталізацію умов цивільно-правових угод, за якими може здійснюватися відчуження речових прав на земельні ділянки;

- попередження спекулятивних операцій із земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

 

Прийняття закону України «Про ринок земель» із урахуванням запропонованих підходів дозволить створити правові передумови для запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, який передбачатиме обмежене державне регулювання процедури відчуження власниками речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що забезпечить запровадження ринкового економічного обороту речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення із одночасною мінімізацією його потенційних негативних суспільно-економічних наслідків.

 

Тому зараз необхідно докласти зусиль для кінцевого доопрацювання та подання на розгляд парламенту проекту закону України «Про ринок земель», що дозволить максимально пришвидшити формування законодавчої бази ринкових земельних відносин.

 

Запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення та його ефективного державного регулювання в Україні дозволить забезпечити реалізацію цілої низки важливих на сьогодні проблем, зокрема:

1) повноцінна реалізація права приватної власності та інших прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення усіма суб’єктами земельних відносин;

 

2) створення сприятливого ринкового середовища, що забезпечує постійний перехід речових прав на нерухоме майно до найбільш ефективних власників;

 

3) кардинальне підвищення інвестиційної привабливості сільського господарства;

 

4) раціональний перерозподіл та оптимізація використання земель сільськогосподарського призначення;

 

5) встановлення об’єктивної ринкової вартості земельних ділянок сільськогосподарського призначення у процесі їх економічного обороту;

 

6) підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу земель сільськогосподарського призначення та забезпечення стратегічної продовольчої безпеки держави;

 

7) безперешкодний доступ громадян до землі як ресурсу людського розвитку;

 

8) збереження та створення робочих місць у сільській місцевості;

 

9) покращити транспарентність земельних відносин;

 

10) стимулювання розвитку інститутів громадянського суспільства у питаннях захисту прав власників земельних ділянок.

 

В цілому ж можна констатувати, що світовий досвід показує, що регулювати ринок земель набагато ефективніше, ніж заганяти його «в тінь». Законодавство багатьох європейських країн передбачає існування системи регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення, маючи, з огляду на характерні історичні чи національні особливості, економічну чи соціальну ситуацію в кожній країні, свої відмінності.

 

Управління Держкомзему у місті Макіївка Донецької області

18.02.2011

 

 

 

Необхідність розмежування земель державної та комунальної власності обумовлена потребою територіальних громад та держави у реалізації встановлених Конституцією України прав власності на землю та є одним з пріоритетних напрямків врегулювання земельних відносин.

 

Становлення та розвиток місцевого самоврядування в Україні тісно пов'язано з відродженням комунальної форми власності на землю, адже право розпоряджатися землею є необхідною умовою для здійснення територіальною громадою села, селища, міста самостійної політики в сфері соціально-економічного розвитку, сприяє максимальному врахуванню громадських інтересів і раціональному використанню земельних ресурсів.

 

Правові засади розмежування земель державної та комунальної власності визначені Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 №1457-ІV.

 

Управління Держкомзему у місті Макіївка Донецької області

18.02.2011

 

 

 

 

 

Грошову оцінку земель станом на 01.01.2011 за 2010 рік необхідно індексувати на коефіцієнт індексації – 1,0, що відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, розрахований виходячи з індексу споживчих цін за 2010 рік – 109,4%.

 

У 2011 році нормативна грошова оцінка земель населених пунктів, що проведена за вихідними даними станом на 01.04.1996, земель сільськогосподарського призначення, що проведена станом на 01.07.1995, земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів (крім земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель), що проведена станом на 01.01.1997, підлягає індексації станом на 01.01.2011 на коефіцієнт 3,2, що визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059 та за 2010 рік - 1,0.

 

Нормативна грошова оцінка земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель за межами населених пунктів, проведена станом на 01.01.1997, індексується станом на 01.01.2011 на коефіцієнт 1,879, що визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік – 1,059 та за 2010 рік - 1,0.

 

Нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення, що проведена у 2006 році відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), затвердженому спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Держкомлісгоспу, Держводгоспу та УААН від 27.01.2006 №19/16/22/11/17/12, зареєстрованим у Мін'юсті від 05.04.2006 №389/12263, підлягає індексації станом на 01.01.2011 на коефіцієнт 1,254, що визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059 та за 2010 рік - 1,0.

 

Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась.

 

Управління Держкомзему

14.01.2011

 

 

 

Пункт перший частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачає можливість розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у разі змін в організації виробництва та праці. При цьому під змінами в організації виробництва та праці, зокрема, мається на увазі скорочення чисельності або штату працівників.

 

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розклад нормативно закріплено відносно підприємств у частині третіій статті 64 Господарського кодексу України.

 

У той же час для проведення звільнення працівників на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен дотримуватися визначеної законодавством відповідної процедури.

 

Зокрема, звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП).

 

Відповідно до статті 49-2 КЗпП про подальше звільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяця.

 

Одночасно, з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу (тобто всі вакантні посади, наявні в штатному розкладі, на заняття яких може претендувати даний працівник) на тому ж підприємстві, в установі, організації; інформує державну службу зайнятості про подальше вивільнення працівників з зазначенням їх професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

 

Відповідно до статті 42 КЗпП при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку з змінами в організації виробництва та праці враховується переважне право на залишення на роботі для визначених законодавством категорій працівників.

 

Крім того, згідно статті 43 КЗпП на звільнення працівників, при скороченні чисельності або штату, необхідно також отримати згоду відповідного профспілкового органу, членом якого є працівник.

 

Відповідно до статті 44 КЗпП при звільненні на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менш середнього місячного заробітку.

 

Юридичний відділ Макіївської міської ради

 

02.12.2010

 

Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області повідомляє, що відповідно до ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

 

Відповідно до Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

 

Чинним законодавством (ст. 115 КЗпПУ, зі змінами від 23.09.2010р.) передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно у робочі дні в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду , за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом ( а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника (імперативна норма).

 

У разі, якщо день виплати заробітної плати співпадає з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується на передодні.

 

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку (ст. 97 КЗпПУ). Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

 

Згідно до преамбули, Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці .

 

Статтею 5 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що організація оплати праці здійснюється на підставі

- Законодавчих та інших нормативних актів;

- Генеральної угоди на державному рівні;

- Галузевий та Регіональних угод;

- Колективних договорів;

- Трудових договорів.

 

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно – ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

 

Заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

 

Відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про оплату праці», основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

 

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

 

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

- тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

- міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

 

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України.

 

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата - законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту не кваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану робітником місячну, по часову норму праці (обсяг робіт).

 

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

 

Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» станом на 01.10.10 року розмір мінімальної заробітної плати складає 907 грн., з 01.12.10 року – 922 грн. Цей розмір не є постійним, тому при кожній зміні розміру мінімальної заробітної плати посадові оклади найманих працівників мають переглядатися з урахуванням кваліфікації та за розрядами тарифної сітки робітників.

 

З метою удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвитку соціального партнерства, реалізації конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців, відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців), з однієї сторони, та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, з другої сторони, було укладено Генеральну угоду.

 

Положення Угоди діють безпосередньо, поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів.

 

Відповідно до Генеральної угоди, мінімальна тарифна ставка робітника I розряду (крім установ, організацій та закладів окремих галузей бюджетної сфери, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. N 1298 встановлюється у розмірі не менш 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

 

Абзацом 2 п. 2.2 Генеральної угоди та ст. 14 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що норми колективного договору, що допускають оплату праці нижчу від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижчою від державних гарантій з оплати праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

 

З метою створення кращих умов для збереження, відтворення і розвитку трудового та людського потенціалу регіону, цілеспрямованого удосконалення на договірній основі економічних, виробничих, соціально-трудових відносин, регіональної соціально-економічної політики на партнерських засадах була укладена Регіональна угода між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об’єднаннями Донецької області і Донецькою обласною організацією роботодавців. Угода, як нормативно-правовий акт соціального діалогу визначає узгоджені норми діяльності щодо соціально-економічного розвитку регіону, удосконалення соціально-трудових відносин для забезпечення продуктивної зайнятості, справедливої оцінки і оплати праці, охорони праці, соціального захисту та реалізації соціальних прав і гарантій працюючих та всього населення регіону.

 

Положення Угоди розповсюджуються на суб’єкти діяльності, управління та господарювання. Її норми та зобов’язання є обов’язковими для виконання на території Донецької області та діють безпосередньо або шляхом внесення в колективні договори.

 

Регіональна угода враховує норми і положення Генеральної угоди як мінімальні та включає положення, що перевищують ці норми з урахуванням особливостей регіону, необхідності міжгалузевої координації основних соціальних гарантій.

 

На виконання умов Регіональної угоди, необхідно застосовувати регіональний коефіцієнт в розмірі 1,15, враховуючий перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області над середнім прожитковим мінімумом по Україні.

 

Таким чином, з урахуванням умов Генеральної та Регіональної угод, посадовий оклад робітника І розряду, станом на 01.10.10 року має становити не менше 1251,66 грн. (907*1,2*1,15), з 01.12.10 року – 1272,36 грн..

 

Чинним законодавством передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. При цьому необхідно зазначити основні правила індексації:

- її обов’язково проводять всі роботодавці,

- індексують заробітну плату всіх робітників незалежно від її розмірів у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб,

- провідну роль грають базові місяці, у яких: фізичній особі підвищували заробітну плату (тарифну ставку, оклад, відрядні розцінки) або ввели (підвищили) постійну надбавку, премію, доплату або іншу постійну виплату, у зв’язку з чим зросли його прибутки,

- співробітника прийняли на роботу,

- Підвищено розмір мінімальної заробітної плати робітника.

 

У разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» (01.01.01 року) підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

 

Головний державний інспектор праці

Піщур Л.Л.

 

23.11.2010

 

3 метою попередження порушень вимог чинного законодавства про працю, Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області (надалі ТДІП) повідомляє про те, що 23 вересня 2010 року було прийнято Закон України №2559-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати», який набирає чинності через місяць з дня його опублікування (опубліковано 19.10.2010 у газеті «Голос України» №195, «Урядовий кур'єр» №194).

 

Вищезазначеним Законом було внесено зміни до ст. 115 КЗпПУ та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», які передбачають необхідність виплати заробітної плати працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

 

ТДІП звертає увагу роботодавців та представників первинних профспілкових організацій чи інших уповноважених на представництво трудовим колективом осіб на необхідність приведення у відповідність до вимог чинного законодавства умов колективних договорів.

 

Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області

17.11.2010

 

 

«Європейський тиждень місцевої демократії» – нова політична ініціатива Конгресу місцевої і регіональної влади Ради Європи і Європейського комітету місцевої і регіональної демократії.

За допомогою цього правового інструменту держави-члени Ради Європи, які підписали Європейську хартію місцевого самоврядування у 1985 році, зобов'язуються впровадити принципи місцевого самоврядування у своєму національному законодавстві.

 

 

- підвищення рівня інформованості громадян Європи про діяльність місцевих органів виконавчої влади та можливість брати участь у прийнятті рішень на місцевому рівні;

 

- заохочення членів муніципальних рад і державних службовців до участі у демократичному процесі на місцевому рівні з метою впровадження стандартів публічної етики як основи відносин із громадянами;

 

- розвиток місцевої демократії як компоненту становлення демократичної Європи й інформування громадськості про роль Ради Європи в цьому процесі.

 

Перший «Європейський тиждень місцевої демократії» в Україні проведено 15-22 жовтня 2007 року. У більшості регіонів пройшли заходи, що сприяли залученню громадян, молоді до справ місцевого самоврядування та кращому усвідомленню ними європейського вектору розвитку нашої країни.

 

З метою підведення підсумків реалізації «Європейського тижня місцевої демократії» в Україні у 2010 році та розробки рекомендацій щодо проведення цього заходу у 2011 році, планується провести національну науково-практичну конференцію у м. Борисполі Київської області за участю представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й їх асоціацій.

 

Макіївська ОДПІ

05.11.2010

 

 

 

Головною метою державної політики у сфері боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання та протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов’язкової відповідальності винних у її вчиненні.

 

З метою посилення запобігання та протидії корупції, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», які набрали чинності та вступають в дію з 01 січня 2011 року.

 

Основними метою зазначених законів є Гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, що регулюють всі аспекти попередження та протидії корупції; а також визначення єдиного підходу до розуміння сутності корупції, різновидів її проявів, законодавчого врегулювання юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь

 

Так, суб'єктами відповідальності за вчинення корупційних правопорушень з 1 січня 2011 року стануть не лише посадові особи, що отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, а й особи, що для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. Зокрема це особи, що не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги: аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, керівники громадських організацій, підприємці, а також у встановлених законом випадках інші особи.

 

Законом розширено перелік обмежень, спрямованих на запобігання та протидію корупції. Суб’єктам, визначених законом, заборонено використання свого службового становища з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: неправомірне сприяння призначенню на посаду особи, що не має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду;  неправомірне надання переваги фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, затвердженням (погодженням) висновків. Раніше обмеження розповсюджувались лише на прийняття нормативно-правових актів.

 

Водночас, законом заборонено фізичним та юридичним особам здійснювати фінансування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, у тому числі надавати їм матеріальну та/або нематеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати послуги, передавати кошти та інше майно, крім випадків, передбачених законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

 

Встановлюється обмеження щодо одержання подарунків - посадові особи можуть приймати особисті подарунки, що відповідають загально визнаним уявленням про гостинність, за умови, якщо загальна вартість подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги, тобто, на сьогодні це біля 450 грн. (тобто 50% від встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати). Все, що перевищує дану суму, є забороненим.

 

Законом передбачається врегулювання конфлікту інтересів особи уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. Органи  зобов’язані вжити заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів. А саме, як і раніше, особи, на яких розповсюджується дія цього закону, не можуть мати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими, у зв’язку з виконанням повноважень, близьким особам. Особа зобов’язана повідомити керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючих у цьому органі близьких їй осіб.

 

У разі виникнення вищезазначених обставин, якщо такі обставини добровільно не усунуто в п’ятнадцятиденний строк, такі особи в місячний термін підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування, а у разі неможливості такого переведення, особа, що перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади. Крім того, зазначеним особам забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та в будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

 

Закон передбачає обмеження щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.

 

Так, у разі притягнення юридичної особи до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, органи державної влади або органи місцевого самоврядування, юридичні особи публічного права, юридичні особи, що фінансуються з державного чи місцевого бюджетів, не матимуть права надавати цим особам кошти та майно протягом п’яти років з дня набуттям рішенням суду законної сили. А також, цим юридичним особам забороняється протягом п’яти років з дня набуття рішенням суду законної сили здійснювати діяльність від імені держави чи будь-яку іншу діяльність з надання державних послуг на договірних засадах.

 

Також законом визначені особливості звільнення з роботи осіб, що вчинили корупційні правопорушення. Так, особа, відносно якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину в сфері службової діяльності або складено протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, підлягає відстороненню від виконання повноважень за посадою до розгляду справи судом. Особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня набуттям рішенням суду законної сили.

 

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набуття рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, що вчинили корупційні правопорушення. Такі особи позбавляються права займати посади в державних органах.

 

Також, одним із нововведень антикорупційних законів є проведення спеціальної перевірки осіб, що претендують на зайняття посад пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування. До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби - інші центральні органи виконавчої влади.

 

Спеціальній перевірці підлягають відомості про: притягнення особи до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення; достовірність інформації про доходи, їх джерела та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном; наявність у особи корпоративних прав; особу, стан її здоров’я, освіту, наявність наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації особи що претендує на зайняття посади.

 

Для всіх публічних службовців під час перебування на посадах встановлюється обов’язок регулярно подавати відомості не лише про доходи, а й про витрати, що дозволить запобігти незаконному збагаченню цих осіб.

 

Новелою Закону є законодавче закріплення того, що не є конфіденційною та не може становити комерційну або банківську таємницю інформація про розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них, зокрема, державними службовцями; розміри, види винагороди, що одержують держслужбовці, а також правочини, пов’язані з одержанням подарунків цими особами або близькими їм особами; працевлаштування, виконання робіт, надання послуг за цивільно-правовими угодами близьким особам держслужбовців, якщо інше не передбачено законом. У разі неподання або подання недостовірних відомостей передбачається звільнення цих осіб із займаної посади.

 

Вводиться нове поняття «антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів», що здійснюється Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, з подальшим наданням висновку антикорупційної експертизи та наданням рекомендацій стосовно усунення корупційних чинників. Така експертиза може бути проведена за ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може проводиться громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Проведення такої експертизи та оприлюднення її результатів буде здійснюватися за рахунок відповідних фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.

 

На відміну від діючого Закону України «Про боротьбу з корупцією», Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» передбачено участь громадськості в заходах щодо запобігання та протидії корупції, а саме: об’єднання громадян та їх членів у межах повноважень, визначених законом, можуть брати участь у діяльності щодо виявлення фактів вчинення корупційних правопорушень та встановлення осіб, що їх вчинили; повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

 

Нове антикорупційне законодавство докорінно змінює загальнодержавний підхід до розуміння корупції та антикорупційних заходів, містить низку новел, правових інститутів, що невідомі вітчизняним правовим традиціям.

 

Пакет антикорупційного законодавства сприятиме протидії корупції в Україні та ще раз підтвердить спрямованість України до виконання своїх зобов’язань перед світовим співтовариством стосовно протидії цьому негативному явищу, а також нашу позицію засудження корупції, що свідчитиме про підтримку нашою державою дій, що вживаються проти корупції відповідно до норм міжнародного права, вимог ООН, ради Європи та інших міжнародних організацій.

 

Контрольно-ревізійне управління в Донецькій області

 

04.11.2010

 

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №368 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість». Постановою затверджено Основні вимоги випуску ОВДЗ для відшкодування сум ПДВ і Порядок випуску, обігу, погашення ОВДЗ із терміном обігу 5 років.

 

Документ набрав чинності 1 червня 2010 року.

 

– номінальна вартість облігацій складає 1000 грн.;

– термін обігу облігацій – 5 років;

– облігації випускаються в бездокументарній формі;

– погашення облігацій здійснюється кожні півроку шляхом погашення основної суми боргу у розмірі 10% номінальної вартості облігацій;

– облігації мають купони. Купонний період – 6 місяців;

– ставка прибутковості за облігаціями встановлюється на рівні 5,5% річних;

– погашення основної суми боргу та виплата доходів за облігаціями здійснюється в безготівковій формі відповідно до нормативно-правових документів НБУ та бюджетними призначеннями відповідно до бюджетного законодавства.

 

– заяви про оформлення відшкодування ПДВ облігаціями, що платник ПДВ повинний був подати до органу ДПС за місцем своєї реєстрації до 25 червня 2010 р.;

– даних декларацій з ПДВ;

– матеріалів про результати перевірки органів ДПС за місцем реєстрації платника податків або рішення суду, прийнятого після 1 травня 2010 р.

 

Підставою для проведення розрахунків облігаціями також служать реєстри та висновки органів ДПС за місцем реєстрації платників податків, що надаються до органів Держказначейства. Такі висновки не надаються, якщо проти платника податків порушено кримінальну справу за відхилення від сплати ПДВ або така справа розглядається в суді або в правоохоронному органі, або проводиться апеляційне оскарження платником податків в органах ДПС, про що в реєстрах робиться відповідний запис. Розрахунки облігаціями з такими платниками податків не проводяться до остаточного вирішення справи.

 

Оформлення відшкодування сум ПДВ облігаціями здійснюється за участі Мінфіну, ДПА і НБУ через Держказначейство та банки, що є клієнтами депозитарію державних цінних паперів НБУ, а у випадку, якщо сума відшкодування ПДВ одному платнику перевищує 10 млн. грн. – через державні банки.

 

Платники податків, яким оформляється відшкодування сум ПДВ, відкривають у банках рахунки в цінних паперах для зарахування їм належної кількості облігацій.

 

Макіївська ОДПІ

16.08.2010

 

У сучасних умовах до пріоритетних напрямків діяльності держави варто віднести забезпечення й охорону конституційних прав і свобод людини та громадянина.

 

Реалізація конституційних прав, свобод людини та громадянина займає чи не перше місце в системі розвитку демократичної соціально-правової держави. Конституція України та Закон України «Про звернення громадян» дають громадянам гарантоване право на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, що забезпечує можливість громадян відстоювати, а у випадку порушення - відновлювати права та законні інтереси.

 

Макіївська об'єднана Державна податкова інспекція постійно приділяє увагу зверненням громадян як одному з пріоритетних напрямків роботи.

 

Так, у другому кварталі 2010 року до податкової служби м. Макіївки з письмовими й усними запитами звернулися 43 громадянина. Серед них суб'єкти підприємницької діяльності – юридичні та фізичні особи, пенсіонери, студенти, безробітні. Усі питання, на які вони шукали відповіді, було розглянуто. Найбільше людей цікавило питання оподаткування отриманих доходів.

 

З метою вивчення громадської думки про роботу податківців було проведене соціологічне опитування. На питання «Як ви оцінюєте діяльність органів державної податкової служби з налагодження партнерських відносин?» - 63% городян відповіли «задовільно». 106 з 116 опитаних висловили думку, що роз'яснення податкового законодавства надаються завжди вчасно та на високому професійному рівні. Більш 80% на «добре» оцінили рівень виконання податківцями своїх обов'язків.

 

Нагадуємо, що заповнити анкету, висловивши своє ставлення до діяльності податкової служби, можна як у районних відділеннях Макіївської ОДПІ за місцем проживання, так і в міській ОДПІ за адресою: 86132, м.Макіївка-32, бульвар Горбачова, 10 (кімн. 109).

 

Макіївська ОДПІ

14.07.2010

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Законом «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпустка, що надається працівникові в обов'язковому порядку (ст. 25 Закону), і відпустка, що надається за погодженням сторін (працедавця та працівника) (ст. 26 Закону).

 

Статтею 26 Закону «Про відпустки» визначена відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, визначений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.