«Мы в походе не спим недели,

Извелись от гнилой воды;

Наши волосы поседели

От своей и чужой беды».

О. Сурков

 

Кожне покоління має своє сприйняття минулої війни, місце та значення якої в житті народів нашої країни виявилися настільки значними, що вона увійшла в їхню історію як Велика Вітчизняна. Віроломний напад фашистів на нашу Батьківщину зустрів шалений опір усього населення величезного Радянського Союзу. Проти німецько-фашистських загарбників почалася справжня партизанська війна в тилу...

 

22 вересня ми відзначали 70-ту річницю партизанського руху та підпільної боротьби в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Усе менше залишається живих свідків тих подій і недалекий той час, коли про ті страшні для всього народу роки молоде покоління буде дізнаватися лише з кінофільмів і мемуарів. Колишні партизани та підпільники живуть і в нашому місті. Не всі, у силу свого віку та стану здоров'я, змогли прийняти участь в обласному урочистому мітингу біля стели партизанів і підпільників меморіального комплексу «Твоїм визволителям, Донбас». В одного з них, Токаря Василя Даниловича, побували в гостях депутат Макіївської міської ради Юрій Яретенко, голова Кіровської райадміністрації Владислав Ключаров, начальник організаційного відділу райадміністрації Роман Борових, голова КСОН «Робочі городки» Лариса Маслова. Гості були приємно здивовані, що, не дивлячись на свої 89 років, Василь Данилович досить впевнено пересувається по будинку та дуже чітко викладає свої думки. Багато цікавого дізналися присутні про життя цієї людини. Уродженець Полтавської області Василь Данилович 19-ти річним хлопчиною зустрів звістку про війну. Волею долі опинився в партизанському загоні ім. Калініна, що входив до складу Десятої Журавличевської бригади, яка вела партизанську діяльність на території Гомельської області Білорусі. Основним завданням загону була диверсійна робота на автотранспортних і залізничних магістралях. Скільки пущено під укіс ворожих ешелонів, зупинено обозів зараз важко і згадати. Наприкінці 1943 року, коли загін приєднався до військ діючої армії, Василь Токар був важко поранений. Лікарі в госпіталі змогли врятувати життя, але не змогли відновити здоров'я. Так у 21 рік став рядовий Василь Токар інвалідом...

 

Два сини та дочка, двоє онуків і троє правнуків - найближчі люди Василя Даниловича. Але рідко з ними вдається побачитися. А шкода. «Дочка хоч і живе в Макіївці, але їй самій уже сімдесят років, та й працює - адже дітям допомагати треба... А сини далеко, у Києві та Одесі...» - злегка нарікає Василь Данилович. Але на життя не скаржиться. «Пенсія, хоч і невелика, але мені вистачає. По господарству допомагає управлятися соціальний інспектор територіального районного центру, вона ж і продукти доставляє, ліки... Управління соцзахисту путівку санаторну кілька разів пропонувало, але я вже побоююся далекої дороги. Бачу дуже погано». Роки, звичайно, беруть своє. Торік колишній партизан зважився прооперувати ліве око. Але поліпшень від дорогої операції немає. Нині вже й друге око підводить, але оперувати його Василь Данилович не ризикує.

 

Прощаючись, гості побажали Василю Даниловичу зустріти ще і 80-ту річницю партизанського руху. Василю Токарю депутат міськради від фракції «Партії регіонів» Юрій Яретенко вручив квіти та матеріальну допомогу на необхідні медикаменти та продукти першої необхідності. Владислав Ключар, вручаючи квіти та цукерки, від імені районної адміністрації побажав колишньому партизану і надалі зберігати той бойовий дух і той заряд оптимізму, який сьогодні так приємно вразив усіх присутніх. Передаючи квіти від імені комітету самоорганізаціі населення, Лариса Маслова висловила побажання всіх жителів селища - ще довго-довго залишатися в строю і надалі бути таким же добрим сусідом, яким знають Василя Токаря в окрузі...

 

 

Кіровська райадміністрація

26.09.2011

 

22 вересня 2011 року країна на державному рівні відзначає 70-річчя партизанського руху в Україні. Всенародно вшанувати подвиг тих, хто, ризикуючи життям, виконував місію захисту Батьківщини від загарбників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, - наш обов’язок.

 

Велика Вітчизняна війна по праву називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які внесли свій безцінний вклад у перемогу над фашизмом. Макіївка – місто, що також не залишилося осторонь від воєнних дій, і на його території знайшлося багато патріотів, які не жалкуючи життя, пірнули у вир жахіття та страждань. На жаль, на нашій території партизанський рух не міг розгорнутися на повну силу через нестачу лісів, але підпільники зробили чимало для розгрому фашистів. У Макіївці діяло декілька підпільних груп, що збирали та передавали розвідувальну інформацію, псували обладнання та важливі об`єкти інфраструктури окупантів, інформували населення про дії радянських військ, проводили агітаційну роботу серед мешканців міста та сприяли створенню нових загонів народних месників. Велика увага приділялась застосуванню партизанами печатних засобів агітації. На печатних станках, «Партизанках», підпільники розповсюджували радісні новини про воєнні успіхи країни.

 

У нашому місті діяла підпільна група Павла Володченка - «Чоботаря». Цей юнак опанував ремесло чоботаря та під його прикриттям створив антифашистську групу, що досить успішно діяла на території міста. До неї входили місцеві юнаки та дівчата, серед яких Раїса Дубиніна, Раїса Бухтирьова,

Зариф Алімов

 

та ін., а також розвідники-організатори підпільних груп у тилу ворога, що були направлені в Донбас Центральним штабом партизанського руху України.

 

Підпільна група Євгена Кленцева

 

 

також займалася діяльністю, направленою на вигнання німців з нашого міста.

 

Усі угруповання, окрім підпільної групи Олександра Алексенцева, були розгромлені фашистами.

 

Олександр Алексенцев та його група

 

(як і всі інші) справно виконували свій обов’язок перед державою та народом.

 

Незважаючи на те, що партизанського руху як такого в місті не було, наші місцеві мешканці воювали в партизанських загонах на територіях інших міст, областей, держав. Так, макіївчанка - партизанка Тетяна Климович приймала участь у воєнних діях на території Білорусі,

 

Марія Кривенко - на території Росії, Білорусі та ін., нагороджена медаллю «Партизану Вітчизняної війни» ІІ ст.

Макіївчанин, комісар партизанського об’єднання Героя Радянського Союзу М.А. Прокопюка – Ілля Павлович Галігузов

 

(його дружина – Олена Сергіївна Галігузова на фоні його фотографії) справно боровся із загарбниками за наше світле сьогодення.

 

 

Багато макіївчан, не жалкуючи свого життя, йшли до партизанських загонів і, напевно, не жалкували про це. Так, макіївчанин Степан Ігнатович Поляков нагороджений Грамотою ЦК ВЛКСМ

за боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками. І таких було не одиниці, сотні…

 

 

Пройшли роки, десятиліття, але ми не маємо права забувати подвиг тих земляків, які боролись і відстояли наше місто, адже є ще живі учасники тих дій. Наш земляк Борис Іотенко

 

воював зв`язним у складі групи Петра Алдохіна і був нагороджений орденом Вітчизняної Війни ІІ ст., знаком відзнаки Президента України – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст. Він і дотепер продовжує працювати в Макіївському науково-дослідному інституті.

 

Таїсія Сарматова, яка служила санінструктором у загоні Жукова і досьогодні пам’ятає найдрібніші деталі бойових дій та свого партизанського життя, також нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ст., знаком відзнаки Президента України – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст.

 

Отже, партизанський рух відображав непохитну волю та прагнення всього народу відстояти свою Батьківщину. За своїм розмахом всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим воєнно-політичним фактором у розгромі фашизму. Сила та міць підпільників та партизанського руху - у міцній підтримці їх народом нашої держави.

 

Ми пам'ятаємо, ніколи не забудемо імена тих, хто у важкий для Батьківщини час не втратив віри, боровся з ворогами, не шкодуючи свого життя, не забудемо тих, хто не скорився ворогові.

 

22.09.2011

НА ТАРАН!

 

Это только первый день войны.

День ли ей, а может месяц длиться?

Рокоты зловещие слышны

Над врагом нарушенной границей.

…

Где-то далеко родной Донбасс,

Где-то там, в Макеевке, ждет мама,

Здесь же строчки пулеметных трасс

Ищут сердце летчика упрямо.

…

Кончились патроны. Ну так что ж!

Есть другое средство у пилота.

Зубы сжав, кричит он:

- Не уйдешь! –

Злобному чужому самолету.

…

Так сражались Родины сыны.

На таран! В атаки! В штыковые!

Это был лишь первый день войны.

Начинались будни фронтовые.

 

                                Николай Хапланов

 

 

Макіївка – місто, що відправило багатьох своїх дітей захищати кордони країни. Подвиг кожного з них – це легенда, і нема такої міри, що могла б оцінити внесок кожного із них у Велику Перемогу.

 

Наш земляк Якунін Василь Петрович 1921 р.н. пройшов війну, нагороджений Орденом Вітчизняної війни 1 ст., Червоної Зірки, медалями «За Відвагу» , «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За взяття Кенігсберга» та листами Подяки від маршала Радянського Союзу К. Рокосовського та генерал-полковника Попова . Такі відзнаки не даються просто так, це говорить про велику мужність та непереборну жагу до Перемоги над фашистськими загарбниками цього воїна.

 

Ще один син нашого міста Бухтіяров Микола Антонович 1921 р.н. молодший сержант 3-го Українського фронту захищав кордони рідної землі. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Цей воїн, як і всі інші, власним потом і кров`ю здобував Перемогу для своєї сім`ї, свого народу, своєї Батьківщини.

 

Але війна – це не лише подвиг на ратному полі, не лише танкові, рукопашні та повітряні бої, це ще й народна творчість. Важко переоцінити вплив народної пісні на хід війни, а вірші, а виступи творчих осіб, які своїми промовами підтримували, підбадьорювали наших воїнів. Були серед них і художники, як наш земляк Хмельков Євген Степанович, який не просто занотовував усе, що бачив під час війни, а й хотів донести це до нас, розповісти у вигляді малюнків про той жахливий час життя країни.

 

Дякувати Богові, що є ще живі фронтовики, яким можна вклонитися, подякувати за сьогоднішнє вільне життя. Громадянин нашого міста, голова організації ветеранів Совєтського району Брєхов Олександр Васильович приймав участь в обороні Міуса, у битвах за Саур - Могилу, Великий Токмак, Перекоп, Севастополь. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ст., медалями «За бойові заслуги», «За відвагу». Пропрацював на шахті «13-біс» більше 30 років, нагороджений орденом «Шахтарська слава» III ст. З 1993 року очолює організацію ветеранів Совєтського району.

 

Макіївка в цьому році 9 Травня гідно вшанувала своїх ветеранів та воїнів, що полягли на полі брані. Усі вони рятували нашу Вітчизну, і наш обов`язок – пам`ятати та вшановувати їх імена.